Природа на генному рівні піклується про те, щоб дитина поєднувала в собі материнську та батьківську природу, і розлучення батьків в жодному разі не в змозі вплинути на цей закон. Про розлучення та його наслідки дізнавалася «Газета по-українськи»
Всі діти відчувають по відношенню до тата й мами безумовну любов, тому для дитини край важливо, щоб кожен з батьків був присутнім в його житті в рівній мірі.
У будь-якому разі розлучення батьків, спостерігання того, що найважливіші люди не можуть між собою домовитися, є великою психоемоційною травмою. Важливо пам.ятати про те, що дитя разом з батьками проживає образи, біль, страх, тривогу, оскільки весь час знаходиться в емоційному полі своїх рідних та відчуває, що світ руйнується (це проявляється в цілому ряді психосоматичних розладів, а саме – із боку сечостатевої, серцево-судинної, нервової систем, алергійними проявами, хронічними ангінами тощо), і розлучення інколи є менш травмуючим, чим розвиток і зростання в атмосфері недовіри, образ та обману.
Важливим є підтримка дитини обома батьками, здійснюючи яку треба дотримуватися деяких правил: починати розмову тільки після остаточного прийняття рішення про розлучення, обов.язково треба зняти відповідальність з дитини словами «Ти не в чому не винний! Кожен з нас любитиме тебе як і раніше!»; в жодному разі не треба перетягувати дитя на свій бік, висловлюючись негативно про колишнього партнера – підросте, сам а зробить свої висновки, інакше на рівні підсвідомості відкладається: «Татусева часточка в мені погана! Отже, погана частинка мене повинна вмерти, зникнути!» А це вже суицидальные наклонности в майбутньому.
На підсвідомому рівні чада закладається уявлення, що тому, хто житиме окремо – гірше, оскільки дитина дуже сумує й думає, що з тим із батьків, хто живе не з ним, має бути так само. Особливо важливим є забезпечення повноцінного спілкування дитини саме з цією близькою людиною.
В жодному разі, не можна представляти вітчима як “нового” батька. Треба пояснити дитині, що тато – один, рідний. Чоловік, який живе з мамою, - її кохана людина - може бути товаришем, підримкою, але батька не замінить в жодному разі. Не варто чекати, що дитя буде любити вітчима тільки тому, що той живе з мамою. Нажаль, частіше почали зустрічатися мами, що взяли на себе роль «головного опікуна» та вітчими – «соціальні батьки», що намагаються взяти на себе права рідного, позбавляючи дитя будь-якого спілкування із рідним батьком та вимагаючи від нього називати тата дядею.
Якщо у мами не склалося гармонійних стосунків із чоловіками, її доньці також складно спілкуватися представниками протилежної статі. Якщо дівчинка зростає без батька, вона відчуває незрозумілу смуту, пригнічену образу. Такі дівчата часто невпевнені у собі, нестабільні емоційно, в чоловіках шукатимуть батьківської підтримки.
Тому будувати відношення в родині, де вже є діти, необхідно, виходячи з того, що це – на все життя.
Природа на генному рівні піклується про те, щоб дитина поєднувала в собі материнську та батьківську природу, і розлучення батьків в жодному разі не в змозі вплинути на цей закон. Про розлучення та його наслідки дізнавалася «Газета по-українськи»
714
